Language Thinking Lab — Українська версія

  — Олег, підійди сюди. — Олеже, підійди сюди. Зміст начебто зрозумілий в обох випадках. Ніхто не переплутає, кого кличуть. І саме тому кличний відмінок іноді сприймають як щось другорядне: мовляв, є спеціальне закінчення, нормативно треба його поставити — от і все. Але українська тут робить дещо значно цікавіше. Вона граматично розрізняє: людину, про яку ми говоримо, і людину, з якою ми зараз говоримо. Олег прийшов. Олег є учасником описуваної ситуації. Олеже, заходь. Тепер Олег уже не просто персонаж речення. Він — адресат мовлення . Одне закінчення змінило не людину і навіть не основне лексичне значення слова. Воно змінило відношення між висловлюванням і людиною . І ось тут звичайна відмінкова форма перетворюється на дуже цікаве місце зустрічі граматики, історії мови, прагматики та людської взаємодії. Кличний — не просто «форма імені» У сучасній українській маємо: Олег — Олеже; Іван — Іване; Андрій — Андрію; Марія — Маріє; Олена — Олено; друг — друже; брат — брате; мама — мамо; ...

Є мовні поради, які настільки часто повторюють, що вони поступово перестають сприйматися як поради й починають звучати як очевидні факти про саму природу української мови. Одна з них: Не кажіть «на протязі року». Правильно: протягом року або упродовж року . А на протязі — це нібито тільки там, де дме: стояти на протязі. Для людини, якій потрібно сьогодні написати нормативний нейтральний текст, практичний висновок справді простий: протягом року; упродовж року. Але далі починається значно цікавіше. Тому що українська мовна історія не вкладається в красиву картинку: «протягом» було українським завжди, а «на протязі» в часовому значенні українською ніколи не було. Було. І саме це робить конструкцію цікавою. Почнімо із сучасної практики Якщо ми говоримо про тривалість у часі, у сучасному нормативному мовленні природними моделями є: протягом дня; протягом місяця; протягом року; упродовж тижня; упродовж життя. Наприклад: Протягом року ми працювали над проєктом. Упродовж літа температура зали...

  І чи справді вся історія пояснюється фразою «це вплив іншої мови»? Розберімо конструкцію не як помилку, а як систему. «Згідно» — це не просто слово перед іменником У сучасній українській літературній мові, коли згідно виражає відповідність чомусь, нормативна модель має вигляд: згідно з + орудний відмінок. Отже: згідно з наказом; згідно з рішенням; згідно з правилами; згідно з договором; згідно із законом. Тут важливі одразу дві речі . Не лише прийменник з . І не лише закінчення іменника. Працює вся конструкція: згідно + з + орудний відмінок. Тому в нормативному сучасному тексті недостатньо просто замінити форму закону на законом : згідно законом — теж не та модель. Так само не працює: згідно до закону. Українська конструкція організована інакше. Чому саме «законом»? Тому що прийменник з у цій конструкції керує орудним відмінком. Порівняймо: з наказом, з рішенням, з документом, з інструкцією, з правилами, із законом. Коли згідно функціонує в значенні відповідності, воно входи...

  У школі нас часто привчають до дуже зручної моделі: є правильна форма — і є неправильна. Одне слово треба підкреслити зеленою ручкою, інше — червоною. Один варіант запам’ятати, другий викреслити. Для навчальної вправи така модель іноді необхідна. Для розуміння української мови — недостатня. Тому що в реальній мовній системі трапляється дещо значно цікавіше: два різні варіанти можуть одночасно бути нормативними. Не тому, що мовознавці «не визначилися». Не тому, що «тепер можна все». І не обов’язково тому, що один варіант старий, а другий новий. Варіантність — нормальна властивість живої мови. А отже, запитання «який із цих двох варіантів правильний?» іноді від самого початку поставлене неправильно. Норма не обов’язково означає один-єдиний варіант Мовна норма потрібна для того, щоб забезпечувати відносну стабільність літературної мови. Але стабільність не тотожна абсолютній одноманітності . Українська може допускати кілька способів виразити ту саму граматичну функцію, передати іншо...

  Коли виникає суперечка про українську мову, дуже часто звучить аргумент: «Відкрийте правопис — там усе написано». Але саме тут і починається одна з головних помилок у розмовах про мову. Правопис справді має величезне значення. Він установлює спільні правила письма, забезпечує єдність писемної комунікації та кодифікує частину мовних норм. Проте правопис не є описом усієї української мови . Він не може ним бути за своєю природою. Українська мова значно більша за будь-який правописний кодекс. Вона існувала до сучасних правописів, існує поза ними й постійно змінюється в живому мовленні, літературі, діалектах, професійних середовищах, родинах, українських громадах у різних країнах світу. Тому, перш ніж запитувати «як правильно?», іноді варто поставити інше запитання: А про яку саме правильність ми говоримо? Що насправді регулює правопис У березні 2026 року в Україні набув чинності стандарт державної мови «Український правопис», затверджений рішенням Національної комісії зі стандартів ...