«Такого слова немає» — а ви щойно його зрозуміли: як українська мова створює слова, яких ніхто не вчив
Уявімо, що хтось каже:
Я сьогодні трохи недокавився.
Припустімо, ви ніколи раніше не чули слова недокавився.
Його може не бути у вашому словнику.
Його може не бути в академічному словнику.
Можливо, людина вигадала його саме цієї секунди.
Але дуже ймовірно, що ви вже приблизно зрозуміли повідомлення.
Кави було недостатньо.
Людина не дійшла до бажаного стану після кави.
Можливо, випила менше, ніж звичайно.
Можливо, жартома описує ранкову сонливість.
Звідки ви це знаєте?
Адже вам ніхто не давав словникової статті:
недокавитися — ...
Саме тут починається одна з найцікавіших властивостей людської мови.
Ми не лише зберігаємо готові слова.
Ми вміємо будувати нові.
Іноді просто під час розмови.
Словник у голові — не склад готових деталей
Найпростіша модель мови виглядала б так:
людина вивчила слово;
поклала його в пам’ять;
коли знадобилося — дістала.
Так справді відбувається з величезною кількістю слів.
Але якби мовна здатність працювала лише так, ми могли б сказати тільки те, що вже колись почули й запам’ятали.
Насправді носій мови здатний зустріти нове слово і зрозуміти його.
Або створити слово, якого раніше не вживав.
Це можливо тому, що ми засвоюємо не лише окремі одиниці.
Ми засвоюємо моделі.
Українське словотворення дозволяє утворювати похідні слова за певними структурними й семантичними схемами. Тому знання мови включає не тільки список слів, а й знання того, як слова можуть бути побудовані. Літописи
Ви ніколи не чули слово — але впізнали його конструкцію
Візьмімо цілком прозору модель:
читати → читач;
викладати → викладач;
перекладати → перекладач.
Носій поступово помічає закономірність.
Тому, зустрівши нове утворення відповідної структури, він не обов’язково потребує окремого уроку.
Він може спробувати реконструювати:
основу;
словотвірний елемент;
загальне значення моделі;
контекст.
Це нагадує складання рівняння.
Ми не просто впізнаємо ціле.
Ми можемо здогадатися, як воно зібране.
Але словотвір — не конструктор LEGO
Тут легко впасти в іншу крайність.
Якщо існує модель, це не означає, що до будь-якого кореня можна механічно приєднати будь-який суфікс.
Математично ми могли б породити тисячі форм.
Мовно природними будуть далеко не всі.
Чому?
Бо словотворення обмежують:
значення;
граматична категорія;
історія;
фонетична структура;
усталені моделі;
конкуренція з уже наявними словами;
стиль;
ситуація;
мовне відчуття спільноти.
Отже:
можна побудувати ≠ реально будують ≠ зрозуміють ≠ закріпиться в мові.
Це чотири різні речі.
Саме тут з’являється продуктивність
Одні словотвірні моделі легко приймають нові одиниці.
Інші майже перестали це робити.
Треті активно працюють лише в певній сфері:
розмовній;
професійній;
інтернетній;
дитячій;
поетичній;
жаргонній.
Тому продуктивність — це не просто:
такий суфікс існує.
Питання інше:
чи здатна ця модель зараз породжувати нові слова?
І якщо так —
наскільки вільно?
Старе слово і нове слово можуть мати однакову будову
Уявімо два похідні.
Одне існує століттями.
Інше хтось створив сьогодні.
Структурно вони можуть бути побудовані за тією самою моделлю.
Тобто вік конкретного слова і вік словотвірного механізму — не одне й те саме.
Модель може бути дуже старою —
і продовжувати народжувати молоді слова.
Це одна з причин, чому мова може змінювати словник, не перебудовуючи всю свою граматичну машину.
А нове слово не обов’язково має нову морфему
Це особливо важливо.
Коли суспільству потрібно назвати нове явище, мова не мусить винаходити абсолютно новий будівельний матеріал.
Вона може взяти давно знайомі елементи й скласти їх по-новому.
Саме словотворення на основі вже наявних у мові морфем академічний опис називає одним з основних шляхів виникнення неологізмів. Літописи
Отже, новизна може міститися не в деталях.
Вона може міститися в комбінації.
А тепер повернімося до «недокавився»
Чому це вигадане нами слово не виглядає як абсолютно випадковий шум?
Бо в ньому можна побачити знайомі українському мовцеві компоненти й відношення.
кава
дає семантичне ядро.
Дієслівна перебудова дозволяє представити каву вже не як предмет, а як частину дії або стану.
до- може пов’язуватися з доведенням дії до певної межі.
недо- — з недостатнім досягненням цієї межі.
-ся додає ще один структурний компонент.
Але найважливіше навіть не те, чи кожен мовець свідомо проведе саме такий морфемний аналіз.
Важливо, що система дає достатньо сигналів, аби контекст допоміг зібрати можливе значення.
Нове слово може бути зрозумілим раніше, ніж стане «словом мови»
Одна людина сказала.
Друга зрозуміла.
Третя засміялася.
На цьому історія може закінчитися.
Слово виконало свою роботу один раз —
і зникло.
Воно не потрапить до словника.
Не стане нормою.
Можливо, ніхто більше його ніколи не вимовить.
Але мовний акт відбувся.
Тому відсутність одиниці у словнику не означає:
цього не могло бути в українській.
Це означає лише, що ми повинні з’ясувати її статус.
Тут треба розрізнити неологізм і оказіональне утворення
Неологізм — одиниця, новизна якої ще відчувається мовцями.
Але частина новотворів може бути прив’язана до одного автора, одного тексту або навіть одного конкретного мовленнєвого акту.
Академічне визначення неологізму прямо розрізняє загальномовні нові одиниці та індивідуально-авторські або ситуативні новотвори. Літописи
Тобто:
нове слово ≠ автоматично майбутнє словникове слово.
Більшість мовних експериментів можуть не пережити ситуацію, у якій народилися.
І це не дефект
Ми часто оцінюємо слово так, ніби його єдина мета —
пройти вступний іспит до словника.
Але людина говорить не для словника.
Вона говорить іншій людині.
Якщо одноразове слово:
точно передало стан;
викликало потрібну асоціацію;
створило жарт;
передало іронію;
стиснуло довге пояснення в одну форму,
воно вже виконало комунікативне завдання.
Мова може дозволити собі створити інструмент на одну секунду.
Поезія робить це особливо помітно
Поет може свідомо створити форму, якої читач раніше не зустрічав.
А читач усе одно відчуває її.
Українська мовознавча традиція фіксує індивідуальні новотвори на кшталт:
листолет,
вітровінь,
небопадь
у поетичній мові Миколи Вінграновського. Літописи
Читачеві не обов’язково мати словникове визначення небопаді, щоб слово почало створювати образ.
Саме структура вже запускає інтерпретацію.
Тичина теж не був зобов’язаний чекати словника
В академічному описі неологізмів серед авторських українських новотворів наводяться, зокрема, тичининські:
весніти;
яблуневоцвітно. Літописи
Чому весніти може працювати?
Бо читач знає весну.
Знає українські дієслівні моделі.
Розуміє контекст.
І раптом іменник, який називав пору року, починає поводитися як процес.
Мова дозволяє авторові сказати приблизно:
не просто «бути весною» — а весніти.
Відбувається зміна способу концептуалізації.
Словотвір може змінити навіть те, якою частиною реальності ми вважаємо явище
Весна — ніби щось.
Весніти — уже щось відбувається.
Це не проста заміна закінчення.
Мовець переводить поняття:
з предметно названого → у процес.
Так само потенційно можна зробити з властивістю, особою, предметом, ім’ям, технологією.
Словотвір не просто збільшує словник.
Він дозволяє перекласифіковувати досвід.
Розмовна мова робить те саме без поетичного дозволу
Для цього не треба бути Тичиною.
Живе розмовне мовлення є природним середовищем потенційного індивідуального словотворення. Це прямо відзначає академічний опис української розмовної мови. Літописи
Людина може створити слово тому, що:
поспішає;
жартує;
не знає точного терміна;
не хоче довго пояснювати;
грається;
дратується;
говорить із дитиною;
намагається описати дуже специфічний стан.
І співрозмовник часто допомагає завершити значення контекстом.
Дитина взагалі може показати нам словотвір у чистому вигляді
Дитина інколи створює форму, якої дорослі не вживають.
Дорослий каже:
неправильно.
А для лінгвіста виникає інше питання:
чому дитина створила саме таку форму?
Можливо, вона вже виявила продуктивну модель —
і застосувала її ширше, ніж дозволяє дорослий узус.
Тоді дитяча «помилка» демонструє не відсутність системи.
Навпаки.
Вона може показувати, яку систему дитина вже реконструювала.
Помилка іноді системніша за правильну форму
Це звучить парадоксально.
Але уявімо:
дитина бачить десять слів, що поводяться за певною моделлю.
Потім зустрічає одинадцяте, історично нерегулярне слово.
І перебудовує його за знайомим правилом.
Нормативно — помилка.
Когнітивно —
надзвичайно цікаве свідчення.
Мозок не просто запам’ятовував десять слів.
Він вивів закономірність.
Саме тому аналогія є одним із фундаментальних механізмів мовного розвитку.
Дорослі роблять те саме
Тільки ми рідше це помічаємо.
Нове явище потребує назви.
Людина шукає модель.
Підставляє нову основу.
Якщо форма здається природною, її може повторити інший мовець.
Потім ще один.
І ось тут відбувається щось принципово важливе.
Індивідуальний акт починає ставати соціальним.
У слова немає урочистої миті народження
Не існує мовної канцелярії, де новому слову видають свідоцтво:
Від сьогодні ви є словом української мови.
Реальний шлях може бути таким:
хтось утворив;
хтось зрозумів;
хтось повторив;
форма поширилася в невеликій групі;
вийшла за межі групи;
стала впізнаваною;
втратила відчуття новизни;
почала регулярно відмінюватися або творити похідні;
потрапила в корпус;
згодом — можливо — у словник.
Межі між цими стадіями нечіткі.
Словник приходить пізніше
Це принципово.
Словник не створює більшість слів.
Він фіксує певний стан мовного матеріалу за своїми критеріями, обсягом і часом укладання.
Тому питання:
«Є це слово у словнику?»
корисне.
Але воно не тотожне питанню:
«Існує це слово в мовленні?»
І тим більше:
«Чи може українська система породити таку форму?»
Це три різні дослідницькі питання.
І навпаки: запис у старому словнику ще не гарантує живого сучасного слова
Можлива зворотна ситуація.
Слово зафіксоване.
Але покоління сучасних мовців майже ним не користується.
Отже:
словникова фіксація ≠ частотність;
словникова фіксація ≠ стилістична нейтральність;
словникова фіксація ≠ сучасна продуктивність.
Словник — один тип доказу.
Не вся мовна реальність.
Новизна взагалі має термін придатності
Це прекрасний парадокс неологізму.
Якщо нове слово успішне —
воно перестає бути неологізмом.
Академічне визначення прямо підкреслює історичну змінність цієї категорії: те, що в певний період відчувається новим, з часом може стати звичайною частиною активного словника або, навпаки, зникнути. Літописи
Тобто найуспішніший неологізм зрештою втрачає власну новизну.
Він стає просто словом.
Учорашній експеримент може стати настільки звичайним, що ми забудемо про його автора
І тут українська історія дає особливо красивий матеріал.
У XIX столітті активно обговорювали так звані ковані слова — свідомо створені українські лексичні одиниці.
Ставлення до них було різним.
Одні діячі культури заперечували проти такого словотворення.
Інші захищали його як природний спосіб збагачення української.
Академічна енциклопедія наводить серед слів, пов’язаних із цією традицією, форми, які сучасному мовцеві вже можуть зовсім не здаватися дивними:
отвір;
привид;
припис;
проблиск;
а з Агатангелом Кримським пов’язує слово зміст. Літописи
І ось тут відбувається майже мовний фокус.
Слово може перестати виглядати вигаданим
Колись хтось міг почути новотвір і подумати:
Що це за штучне слово?
Через покоління дитина вивчає його як абсолютно звичайне.
Вона не знає дискусій навколо його появи.
Не відчуває авторського жесту.
Не бачить «кування».
Для неї:
зміст — це просто зміст.
Отже, відчуття природності слова теж має історію.
«Штучне» і «природне» не завжди протилежності
Людина може свідомо створити слово.
Але якщо воно:
відповідає продуктивним моделям;
закриває номінативну потребу;
легко розуміється;
зручно відмінюється;
утворює похідні;
поширюється серед мовців,
через певний час його походження вже майже не має значення для щоденного функціонування.
Свідомо створена одиниця може стати абсолютно природною частиною мовної системи.
Але тисячі інших слів помруть
Це інша сторона процесу.
Якщо люди створюють величезну кількість нових одиниць, чому словник не збільшується щодня на тисячі сторінок?
Тому що мовна спільнота постійно здійснює відбір.
Одне слово повторюють.
Інше ні.
Одне потрібне багатьом.
Інше зрозуміле тільки друзям за одним столом.
Одне легко входить у систему.
Інше незручне.
Одне прив’язане до короткочасного мему.
Інше називає явище, яке залишилося надовго.
Тому мовна творчість величезна —
а лексикалізація вибіркова.
Інтернет зробив цю лабораторію видимою
Колись більшість одноразових розмовних новотворів просто зникала разом зі звуковою хвилею.
Людина пожартувала на кухні.
Ніхто не записав.
Кінець.
Тепер маємо:
чати;
коментарі;
меми;
пости;
форуми;
відео;
автоматичні субтитри;
пошукові індекси.
Тому величезна частина мовної творчості залишає цифровий слід.
Ми можемо буквально спостерігати, як форма:
виникає;
повторюється;
змінює написання;
отримує похідні;
переходить між спільнотами;
зникає.
Для майбутнього історика мови XXI століття це буде неймовірний масив матеріалу.
Але один результат Google ще не робить слово загальномовним
Це та сама помилка, яку ми вже бачили при дослідженні норми.
Знайти слово один раз —
означає довести принаймні те, що така послідовність десь зафіксована.
Але далі треба питати:
скільки незалежних мовців її вживають;
у який період;
де;
у яких жанрах;
з яким значенням;
чи повторюється форма;
чи має варіанти;
чи творить похідні;
чи зрозуміла без локального контексту.
Тобто:
знахідка ≠ поширеність ≠ узус ≠ норма.
Корпус тут набагато цікавіший за простий пошук
Корпус дозволяє досліджувати не лише:
чи існує?
А:
як існує?
Можна дивитися:
дати;
жанри;
авторів;
контексти;
словосполучення;
частотність;
варіанти.
Саме тому корпусне дослідження нового слова може показати його біографію.
Пошук дає фотографію.
Корпус може дати фрагмент фільму.
А іноді новим стає не слово
Це принципово.
Мова може не створити жодної нової форми —
але створити нове значення старої.
Тобто зовнішньо слово те саме.
А семантично система вже змінилася.
Академічна неологія тому розрізняє не тільки нові лексеми, а й нові значення вже наявних слів. Літописи
Отже, мовна інновація може бути невидимою для простого списку слів.
Форма стара.
Значення — нове.
А ще можна перетворити словосполучення на щось майже словесне
Мова постійно шукає економію.
Часто повторювана конструкція може:
скорочуватися;
лексикалізуватися;
змінювати внутрішню прозорість;
зрештою сприйматися як одна одиниця.
Ми вже бачили це на слові сьогодні.
Тобто народження слова може тривати не секунду.
Іноді воно триває століття.
А може тривати п’ять секунд
— Як ти?
— Та ніяк. Недокавився.
Усі засміялися.
Слово виконало роботу.
Більше його ніхто ніколи не сказав.
Це теж мова.
І між цими двома крайнощами —
столітньою лексикалізацією та п’ятисекундним жартом —
існує величезний спектр мовного життя.
Професійне середовище створює свої слова
Нові технології, науки й професії постійно потребують номінацій.
Частина приходить як запозичення.
Частина калькується.
Частина утворюється з українського матеріалу.
Частина є гібридною.
Потім від нового іменника можуть народитися:
прикметник;
дієслово;
назва людини;
назва процесу;
розмовне скорочення.
Сучасна літературна українська постійно поповнюється термінологією, а засвоєні терміни самі можуть ставати основою нових похідних. Літописи
Одне нове поняття іноді запускає ціле словотвірне гніздо.
Запозичене слово теж починає жити по-українськи
Це особливо цікаво.
Слово може прийти з іншої мови.
А далі українська починає з ним щось робити.
Відмінює.
Приєднує свої суфікси.
Створює прикметники.
Дієслова.
Розмовні варіанти.
Зменшення.
Іронічні похідні.
Тобто питання:
Звідки прийшов корінь?
і питання:
Що українська система робить із ним зараз?
не тотожні.
Запозичення може стати сировиною для власного українського словотворення.
Іноді саме похідні показують, наскільки слово засвоєне
Якщо нова основа легко починає приймати українські:
закінчення;
суфікси;
префікси;
чергування,
це важлива ознака її інтеграції в систему.
Слово вже не просто стоїть усередині українського речення як чужий предмет.
Воно починає працювати за місцевими правилами.
Хоча ступінь і характер такої адаптації завжди треба перевіряти на реальному матеріалі.
А мовці можуть конкурувати за майбутнє слово
Для нового поняття нерідко існує кілька назв.
Запозичена.
Калькована.
Створена з питомого матеріалу.
Професійна.
Розмовна.
Скорочена.
Яка переможе?
Не завжди та, яку хтось оголосив «правильнішою».
На результат можуть впливати:
частота;
зручність;
престиж;
освіта;
професійна традиція;
медіа;
державна кодифікація;
контакт з іншими мовами;
покоління;
випадковість.
Мова — це ще й конкуренція варіантів.
Іноді перемагають два
А іноді вони розходяться за функціями.
Один варіант стає офіційним.
Другий — розмовним.
Один — професійним.
Другий — загальним.
Один набуває іронічного забарвлення.
Другий залишається нейтральним.
Або обидва живуть десятиліттями.
Тому поява нового слова не обов’язково означає:
старе має померти.
Словник може збільшити кількість розрізнень.
І навіть невдале слово цікаве
Якщо новотвір не прижився, це не робить його непотрібним для дослідження.
Навпаки.
Можна питати:
чому його створили;
за якою моделлю;
яку проблему намагалися розв’язати;
хто його використовував;
чому інші мовці не прийняли;
який конкурент переміг.
Мовна історія складається не лише з переможців.
Зниклі варіанти показують дороги, якими мова могла піти — але не пішла.
Тут особливо небезпечно дивитися назад
Коли слово вже стало звичайним, здається:
ну звісно, воно мало перемогти.
Ні.
Ми бачимо результат і помилково сприймаємо його як неминучий.
А в момент конкуренції майбутнє могло бути відкритим.
Тому історія словника — це не пряма дорога до сучасної української.
Це мережа:
конкуренцій;
випадковостей;
контактів;
забутих форм;
успішних інновацій;
невдалих експериментів.
І ось тут людина справді може діяти всупереч програмі
Підручник може навчити:
такого слова немає.
Людина відповість:
тепер є.
Не обов’язково в словнику.
Не обов’язково в літературній нормі.
Не обов’язково завтра.
Але в цьому мовленнєвому акті одиниця вже виникла.
А інший мозок її розібрав.
Саме це найцікавіше.
Бо справжня загадка не в тому, як людина вигадала слово
Вигадати послідовність звуків нескладно.
Можна сказати:
трямбухозлик.
Проблема інша.
Чому одна нова форма для співрозмовника —
просто шум,
а інша майже миттєво відкриває можливе значення?
Тому що успішний новотвір зазвичай спирається на спільне знання системи.
Автор і слухач ніколи не домовлялися:
якщо я колись скажу «недокавився», розумій ось це.
Домовленості не було.
А комунікація відбулася.
Отже, між двома людьми існує щось більше за спільний словник
Існує спільне відчуття:
можливих моделей;
морфем;
аналогій;
граматичних категорій;
типових значень;
контекстних очікувань.
Ми можемо назвати це мовною компетенцією, знанням системи або внутрішньою граматикою — залежно від теоретичної рамки.
Але факт залишається.
Мовець здатний породити те, чого не запам’ятовував як готову одиницю.
І слухач здатний це інтерпретувати.
Саме тому мова принципово більша за будь-який словник
Навіть ідеальний словник фіксував би те, що вже стало доступним для фіксації.
А наступної секунди хтось може сказати нове слово.
І якщо інша людина його зрозуміє —
мовна система щойно показала, що вона не каталог.
Вона генератор.
І тут наша лабораторія повертається до самого свого принципу
Ми вирішили не будувати дослідження української як програму з фінальною точкою.
Тепер видно, чому така фінальна точка була б навіть теоретично дивною.
Поки ми описуємо словник —
мовці вже створюють наступні одиниці.
Поки кодифікується одна норма —
узус виробляє нові варіанти.
Поки дослідник фіксує інтернетну лексику 2026 року —
частина її вже зникає, а інша частина перестає відчуватися новою.
Мова існує як діяльність, а мовлення є її конкретною, динамічною реалізацією. Академічний опис прямо наголошує на активності, ситуативності та індивідуалізованості мовлення. Літописи
Тому «такого слова немає» — це не кінець розмови
Це лише початок дослідження.
Треба запитати:
Немає де?
У нормативному словнику?
У корпусі?
У старих текстах?
У сучасній пресі?
У конкретному діалекті?
У професійному жаргоні?
У попередніх записах узагалі?
Чи воно справді щойно створене?
За якою моделлю?
Чому зрозуміле?
Хто його повторює?
Чи має похідні?
Чи зникне завтра?
Іноді відповідь справді буде: «це просто помилка»
Так теж буває.
Не кожна випадкова форма є блискучим новотвором.
Не кожне порушення норми — початок мовної революції.
Але навіть тоді залишається питання:
чому виникла саме така помилка?
Якщо її повторюють незалежно різні люди, можливо, перед нами діє аналогія.
Якщо вона концентрується в певному регіоні — можливо, діалектний фактор.
У білінгвів — можлива міжмовна взаємодія.
У дітей — етап засвоєння моделі.
В інтернеті — свідома гра.
Ми знову повертаємося до нашого правила:
ярлик не є поясненням.
Найцікавіше слово української, можливо, ще ніхто не сказав
Воно може з’явитися завтра.
У лабораторії.
На кухні.
У дитячій кімнаті.
У чаті програмістів.
У селі.
У романі.
У відео.
У розмові двох людей, яку ніхто не запише.
Можливо, воно проживе три секунди.
Можливо, через сто років його вивчатимуть школярі й навіть не здогадуватимуться, що колись воно звучало дивно.
Саме тому жива мова ніколи не дорівнює сумі вже відомих слів.
Вона містить ще одну величезну область:
слова, які система вже дозволяє створити, але люди ще не створили.
І, можливо, це одна з найкрасивіших властивостей мови.
Вона складається не тільки з того, що вже було сказано.
У ній закладені способи сказати те,
чого ще ніхто ніколи не говорив.
Читайте також
Про те, чому правопис і кодифікація не охоплюють усю мовну систему:
«Правопис — це ще не вся українська мова»
Про те, як сучасне слово може приховувати тривалий процес свого формування:
«„Сьогодні“ колись було не одним словом»
Про те, чому реальне мовлення не можна автоматично зводити до нормативної таблиці:
«„Так у нас говорять“: чому український діалект — не зіпсована літературна мова»
Системне вивчення української:
Українська мова — Levitin Language School
Джерела та інструменти для перевірки
«Українська мова. Енциклопедія» — «Неологізм». Визначення неологізму, способи появи нових слів, індивідуально-авторські новотвори та історична змінність відчуття новизни. Літописи
«Українська мова. Енциклопедія» — «Ковані слова». Історія свідомого українського словотворення та дискусій навколо нього. Літописи
«Українська мова. Енциклопедія» — «Поетична лексика». Приклади індивідуального словотворення в українській художній мові. Літописи
«Українська мова. Енциклопедія» — «Розмовна мова». Розмовне мовлення як середовище потенційного індивідуального словотворення. Літописи
«Українська мова. Енциклопедія» — «Сучасна українська літературна мова». Активне поповнення лексики, продуктивні словотвірні моделі та перетворення термінів на основи для нових похідних. Літописи
Стаття «Сучасна українська літературна мова»
«Українська мова. Енциклопедія» — «Мовлення». Співвідношення мовної системи та конкретної мовленнєвої діяльності. Літописи
Генеральний регіонально анотований корпус української мови (ГРАК). Інструмент для перевірки реальних уживань, дат, контекстів і поширення форм.
Про автора
Тимур Левітін — засновник і директор Levitin Language School, викладач і перекладач. Досліджує українську не як закритий перелік правил і готових одиниць, а як живу систему, здатну породжувати нові мовні рішення без заздалегідь написаного сценарію.
Матеріал є частиною Language Thinking Laboratory — Україна — відкритого дослідження української мови в сучасності й історії, літературній нормі, діалектах, живому мовленні, словотворенні та мовних контактах.
© Tymur Levitin, 2026
Коментарі
Дописати коментар