«Бачу брата», але «бачу стіл»: чому українська граматика вирішує, хто «істота», а хто — ні
Я бачу брата.
Але:
Я бачу стіл.
На перший погляд тут немає загадки.
Брат — людина.
Стіл — предмет.
Звичайно, форми різні.
Але спробуймо поставити трохи небезпечніше запитання:
чому українській граматиці взагалі потрібно знати, живий перед нами об’єкт чи ні?
Дієслово те саме — бачу.
Синтаксична роль та сама — прямий об’єкт.
Відмінок той самий — знахідний.
А форма іменника поводиться по-різному.
брат → бачу брата;
стіл → бачу стіл.
І це означає, що десь усередині граматики українська мова проводить межу між різними типами сутностей.
Але щойно ми спробуємо назвати цю межу просто:
живе / неживе,
почнуться проблеми.
Бо граматична істота — це не зовсім те саме, що біологічний організм.
Знахідний відмінок видає приховану класифікацію
Порівняймо три форми:
брат;
брата;
братові / брату.
Називний:
брат прийшов.
Родовий:
немає брата.
Знахідний:
бачу брата.
У чоловічому роді однини форма знахідного для назви істоти часто збігається з родовим:
брат → брата;
учень → учня;
кіт → кота;
лікар → лікаря.
А тепер:
стіл → бачу стіл;
будинок → бачу будинок;
олівець → бачу олівець.
Тут знахідний збігається вже з називним.
Виникає знаменита модель:
істота: знахідний ≈ родовий;
неістота: знахідний ≈ називний.
Але слово ≈ тут важливе.
Бо реальна система значно цікавіша за одну формулу.
Відмінок ніби запитує: «кого?» чи «що?»
Шкільна модель знайома:
кого? — брата;
що? — стіл.
Вона дуже зручна для навчання.
Але з погляду граматики відбувається дещо глибше.
Українська не просто має різні питальні слова.
Вона морфологічно кодує категорію, яку традиційно називають істота / неістота.
Ця категорія впливає на форми відмінювання.
Отже, перед нами не словникова цікавинка.
Це частина морфологічної архітектури мови.
Але граматика не проходила курс біології
Ось де починається справжня проблема.
Що таке істота?
Людина?
Очевидно.
Тварина?
Так.
А бактерія?
Вірус?
Робот?
Лялька?
Покійник?
Бог?
Русалка?
Дракон?
Шаховий король?
Туз?
Персонаж комп’ютерної гри?
Сніговик?
Слово істота здається абсолютно прозорим лише доти, доки ми не починаємо перевіряти межі категорії.
Дракон може бути граматичною істотою, не існуючи біологічно
Скажімо:
Я намалював дракона.
Герой переміг дракона.
Для граматики зовсім не обов’язково, щоб дракон реально існував у природі.
Мова здатна трактувати вигадану істоту так само, як реальну.
Отже:
граматична істотність ≠ біологічне існування.
Це принципова різниця.
Граматика класифікує не лабораторні об’єкти.
Вона класифікує мовні концепти.
Русалка не мусить існувати, щоб мати відмінок
Побачив русалку.
У жіночому роді протиставлення форм не так наочно показує категорію, як у чоловічому, але сама семантична класифікація нікуди не зникає.
Так само:
зустрів домовика;
побачив чорта;
намалював ангела;
вигадав інопланетянина.
Мова може граматично поводитися з фантастичним персонажем як з істотою.
Реальність об’єкта для цього не потрібна.
А тепер шахи
Пересунув короля.
Це вже цікавіше.
Шаховий король не живий.
Він може бути шматочком дерева або пластику.
Але слово король походить із класу назв людей і в шаховому значенні зберігає певні граматичні властивості.
Так само мовна категоризація може взаємодіяти з:
метафорою;
перенесенням значення;
лексичною історією;
традицією вживання.
Отже, фізична природа конкретного предмета не завжди безпосередньо визначає граматичну поведінку слова.
Ми відмінюємо не предмет — ми відмінюємо слово
Це ключ.
На столі стоїть дерев’яна фігурка.
Фізично вона є предметом.
Але мовець називає її:
король.
І граматика працює вже не безпосередньо з деревиною.
Вона працює з лексемою та її значенням у мовній системі.
Тому запитання:
живе це фізично чи ні?
може бути недостатнім.
Треба питати:
як це концептуалізоване в мові?
А що буде з роботом?
Уявімо:
Я купив робот.
Звучить дивно.
Природніше:
Я купив робота.
Особливо якщо йдеться про автономний пристрій, гуманоїда або персонажа.
Але слово робот чудово показує рухому межу.
Робот біологічно не живий.
Проте він:
діє;
рухається;
може мати ім’я;
може бути персонажем;
імітує людину;
може виступати як агент.
Тому граматика може наближати його до класу істот.
А пилосос-робот?
Тепер межа стає ще цікавішою.
У побуті можна сказати:
купив робот-пилосос
або конструкції з відмінюванням відповідних компонентів залежно від синтаксичної та нормативної моделі.
А якщо робот має ім’я?
— Де Марсик?
— Я поставив Марсика заряджатися.
Фізично це пристрій.
Комунікативно він уже персоніфікований.
Граматична поведінка може відбивати не біологію, а спосіб бачення об’єкта мовцем.
Тут граматика зустрічається з персоніфікацією
Ми звикли вважати персоніфікацію художнім прийомом:
сонце усміхається;
вітер сердиться.
Але межа між істотою і неістотою може показувати, що персоніфікація здатна впливати й на граматичний вибір.
Предмет можна представити як:
агента;
співрозмовника;
персонажа;
учасника події.
І тоді спосіб граматичного оформлення може змінюватися.
Це вже не просто морфологія.
Це взаємодія граматики з концептуалізацією.
А що робити з покійником?
Біологічно людина померла.
А мовно:
побачили покійника;
поховали небіжчика.
Граматична категорія не перемикається автоматично в момент біологічної смерті.
Чому?
Бо слова покійник, небіжчик позначають людину в певному стані й зберігають граматичну істотність.
Отже, ще раз:
граматика не вимірює пульс.
А слово «труп»?
Ось тут особливо цікаво.
побачили труп.
Не:
побачили трупа
в нейтральній нормативній моделі, якщо йдеться саме про мертве тіло як об’єкт.
Перед нами два способи концептуалізації близької фізичної реальності:
покійник — людина, яка померла;
труп — мертве тіло.
І граматика може провести між ними межу.
Фізична реальність майже та сама.
Лексична категоризація — різна.
Одне тіло — дві граматичні картини
Це надзвичайно сильний приклад.
Уявімо одну ситуацію.
Людина померла.
Мовець може назвати її:
покійником
або говорити про:
труп.
Граматика отримує різні сигнали не тому, що фізичний об’єкт змінився.
Змінився спосіб його мовного представлення.
Отже, граматичні категорії можуть відбивати не світ «сам по собі», а те, як мова його розчленовує.
А рослина — істота?
Біологія відповідає:
жива.
Шкільна граматика української традиційно класифікує назви рослин серед неістот.
Тому:
бачу дуб;
посадив клен;
виростив кактус.
Не:
бачу дуба
лише тому, що дуб є живим організмом.
І ось тут остаточно руйнується рівність:
живе = граматична істота.
Рослина жива.
А граматично її назва зазвичай поводиться як неістота.
Чому тварина і рослина розійшлися?
Це вже питання не біології, а історії мовної категоризації.
У багатьох мовах категорії істотності пов’язані не просто з життям, а з ієрархією агентності, людяності, індивідуалізованості та здатності діяти.
Умовно можна уявити шкалу:
людина → тварина → інші живі організми → предмети.
Але конкретні мови проводять межі по-різному.
Тому українська категорія істотності — частина ширшої типологічної проблеми:
як людські мови граматично ранжують учасників світу?
Граматика може мати власну онтологію
Онтологія питає:
що існує і які типи сутностей існують?
Граматика, звичайно, не є філософським трактатом.
Але вона теж змушена розподіляти слова за класами.
Людина.
Тварина.
Предмет.
Маса.
Місце.
Подія.
Абстракція.
Іноді ці класи стають граматично видимими.
Українська істотність — один із таких випадків.
Але межа проходить не лише через значення
Якби все визначалося лише семантикою, система була б простішою.
Проте на граматичну поведінку впливають також:
рід;
число;
тип відмінювання;
лексична традиція;
сталі конструкції;
варіантність;
стиль.
Саме тому категорію істоти найкраще видно не в одному слові, а в парадигмі форм.
Множина робить систему ще помітнішою
Порівняймо:
бачу братів;
бачу студентів;
бачу котів.
А тепер:
бачу столи;
бачу будинки;
бачу автомобілі.
У множині протиставлення істотності стає особливо системним.
Для назв істот знахідний множини тяжіє до форми родового:
братів;
котів.
Для неістот — до називного:
столи;
будинки.
Отже, категорія розкидана по морфологічній системі, а не захована в одному закінченні.
А що з грибами?
І ось тут починаються прекрасні прикордонні випадки.
Біологічна класифікація грибів сама по собі не визначає українську граматику.
Назви грибів традиційно функціонують як назви неістот:
збирати боровики;
бачити мухомор.
Гриб біологічно живий.
Граматична категорія знову говорить:
це не той критерій, за яким я працюю.
А мікроби?
Тут можливі ще цікавіші коливання.
Слова на позначення мікроорганізмів можуть концептуалізуватися як живі агенти, біологічні організми або майже як речовина / патогенний фактор залежно від лексеми й контексту.
Саме такі зони треба досліджувати корпусно, а не вирішувати інтуїтивно.
Питання:
знищити мікроби
чи форми, що демонструють істотність у конкретних назвах,
можуть показувати, як категорія рухається на межі наукової картини світу та традиційної граматики.
Наукове знання може змінитися швидше за граматику
Колись люди інакше класифікували живий світ.
Біологічні таксономії змінювалися.
З’являлися нові знання про мікроорганізми.
Сьогодні ми говоримо про штучний інтелект, автономних роботів і цифрових агентів.
А граматична система не перебудовується після кожного нового підручника біології чи технологічної революції.
Тому категорії мови можуть зберігати старі способи концептуалізації, водночас поступово пристосовуючись до нових.
І ось уже штучний інтелект ставить нове питання
Скажімо:
Я запитав ChatGPT.
Граматично назва сервісу тут оформлюється не так, як звичайне українське особове ім’я.
Але якщо людина каже:
Я попросив асистента;
я налаштував бота;
я викликав цифрового помічника,
виникають назви агентів, які можуть граматично поводитися як істоти незалежно від того, чи визнаємо ми їх «живими».
Мова вже зараз отримує нові прикордонні сутності.
Граматика повинна класифікувати те, чого раніше не існувало
Це один із найцікавіших аспектів продуктивної мовної системи.
Коли з’являється новий об’єкт, ніхто не збирає мовний парламент, щоб вирішити:
він істота чи неістота?
Носії починають говорити.
Форми конкурують.
Аналогії працюють.
Значення стабілізується.
Словники згодом фіксують результат.
Тобто граматична категоризація може народжуватися в реальному вживанні.
А дитина мусить сама відкрити цю межу
Дитині ніхто на початку життя не пояснює:
у знахідному відмінку чоловічого роду для назв істот використовуй форму, омонімічну родовому.
Вона чує:
бачу тата;
люблю котика;
візьми м’яч;
постав стілець;
поклич брата.
І поступово виявляє закономірність.
Це надзвичайно складна робота мозку.
Треба не просто запам’ятати тисячі форм.
Треба реконструювати прихований клас слів.
Дитяча «помилка» може показати, яку категорію дитина вже побудувала
Якщо дитина утворює нестандартну форму нового слова, це може бути не хаотичною помилкою.
Вона могла:
визначити слово як істоту;
провести аналогію з іншим класом;
застосувати продуктивну модель.
Тоді неправильна нормативно форма стає прекрасним матеріалом для психолінгвістики.
Вона показує не відсутність граматики, а роботу граматики, що формується.
Іноземець має іншу проблему
Людина, яка вивчає українську, може чудово зрозуміти значення слова кіт.
Але треба ще знати:
бачу кота.
Недостатньо перекласти слово.
Треба знати, до якого граматичного класу воно належить.
Особливо складно стає там, де категорія не збігається з системою рідної мови учня.
Тому граматика істотності — ще один доказ:
знати значення слова ≠ знати, як слово живе в реченні.
Англійська майже не показує цього відмінком
Порівняймо:
I see my brother.
I see the table.
Форма brother не отримує спеціального об’єктного закінчення лише тому, що брат є істотою.
Англійська теж розрізняє людей, тварин, предмети семантично й у системі займенників, але не кодує українську модель істотності таким самим способом у відмінюванні іменників.
Для англомовного учня:
брат → брата
може здаватися додатковою морфологічною інформацією.
Для українського мовця вона є частиною системи.
Але інші слов’янські мови відкривають ще ширшу картину
Категорія істотності та споріднені з нею розрізнення мають важливу історію в слов’янських мовах.
У різних мовах межі та морфологічні наслідки можуть відрізнятися.
Більше того, деякі слов’янські системи розвинули складніші ієрархії — наприклад, розрізнення особовості всередині класу істот у певних граматичних зонах.
Тому українська модель — не ізольована дивина.
Вона є частиною великої історії перебудови слов’янської відмінкової системи.
Історично це особливо цікаво
Чому знахідний істоти взагалі почав збігатися з родовим?
Це не було вічною властивістю всіх іменників від початку мови.
У праслов’янській та давніх слов’янських системах розподіл форм мав іншу історію.
Одним із важливих чинників розвитку категорії вважають потребу чіткіше розрізняти суб’єкт і об’єкт у певних конструкціях, особливо там, де називний і знахідний могли формально збігатися.
Тобто сучасне:
брат бачить друга
має за собою довгу історію перебудови морфологічного маркування.
Уявімо систему без такого розрізнення
Якби обидві форми були однакові:
брат бачить друг
і порядок слів був би достатньо рухомим, виникала б більша залежність від позиції та контексту.
Форма:
друга
дає додатковий сигнал:
це не називний.
Це об’єктна форма.
Звичайно, історичний розвиток не можна звести до одного речення «мові треба було уникнути двозначності».
Мовні зміни майже ніколи не мають єдиної телеологічної причини.
Але функціональний ефект морфологічного розрізнення очевидний.
Мова не планувала систему наперед
Це треба підкреслити.
Українська не «вирішила»:
зробімо для живих істот родовий у знахідному, щоб було зручніше.
Так мови не розвиваються.
Зміни накопичуються:
через уживання;
аналогію;
частотність;
синтаксичні моделі;
семантичні класи;
контакти;
внутрішню перебудову.
Пізніше ми бачимо результат як красиву таблицю.
Але таблиця — це фотографія після століть руху.
Саме тому винятки й коливання такі цінні
У шкільній вправі виняток заважає.
У дослідженні виняток — подарунок.
Якщо слово поводиться не так, як очікує проста модель:
живе → істота; неживе → неістота,
треба питати:
чому?
Старе значення?
Метафора?
Професійне вживання?
Персоніфікація?
Діалект?
Лексикалізація?
Зміна категорії?
Коливання норми?
Саме на межах видно механізм.
Назва картярської фігури може поводитися не як шматок картону
Наприклад, слова на позначення картярських або ігрових персонажів можуть успадковувати граматичні властивості назв осіб.
Ми фізично тримаємо карту.
А мовно бачимо:
короля;
валета.
Предмет репрезентує персонажа.
Граматика може орієнтуватися на персонажа, а не на матеріал карти.
Знову:
референт ≠ спосіб його концептуалізації.
Іграшка створює ще одну межу
Що ми купили?
ведмедика.
Якщо це плюшева іграшка, вона не жива.
Але слово позначає образ істоти й морфологічно поводиться відповідно.
Можна сказати:
дитина обіймає ведмедика.
Граматика не питає, чи має ведмедик кровообіг.
Вона працює з мовним образом.
Але «ведмідь» на малюнку і «малюнок ведмедя» — різні рівні
Ми можемо сказати:
намалював ведмедя.
Тут об’єкт дієслова можна інтерпретувати як зображувану істоту.
А:
намалював малюнок
— уже неістота.
Фізична дія може бути дуже подібною.
Проте граматична структура залежить від того, що саме ми зробили об’єктом висловлення.
Це майже урок когнітивної семантики всередині одного відмінка.
А колективи?
Бачу народ.
Бачу натовп.
Бачу команду.
Ці слова можуть позначати сукупності людей.
Але граматично вони не автоматично стають назвами істот тільки тому, що складаються з людей.
Категорія працює на рівні лексеми:
народ — колективне поняття;
люди — істоти.
Отже:
склад об’єкта ≠ граматичний клас назви об’єкта.
«Команда» складається з людей, але сама не людина
Це здається очевидним.
Але саме такі приклади показують, наскільки тонко мова розділяє:
реальний світ;
концепт;
лексичне значення;
граматичну категорію.
Сто футболістів можуть бути істотами.
Клуб як організація — не обов’язково граматична істота.
Мова класифікує не молекули реальності.
Вона класифікує способи називання.
А назви організацій можуть персоніфікуватися
У журналістиці:
Київ відповів Варшаві.
Компанія заявила.
Університет запросив дослідника.
Тут місце, компанія або інституція отримують агентність.
Але синтаксична агентність ще не означає автоматичного переходу іменника до морфологічного класу істот.
Це надзвичайно важливо.
Семантична агентність ≠ граматична істотність.
Категорії можуть взаємодіяти, не збігаючись.
Так само граматичний рід не є біологічною статтю
Ми вже наближаємося до ширшого принципу.
Стіл — чоловічого роду.
Це не означає, що стіл є чоловіком.
Книжка — жіночого.
Вона не жінка.
Так само:
істота / неістота
не є просто біологічним тестом на життя.
Граматичні категорії можуть мати семантичне походження, але розвивають власну мовну логіку.
Саме тут шкільні назви категорій можуть нас обманути
Термін істота звучить як звичайне слово.
Тому ми мимоволі переносимо на нього побутове значення:
щось живе.
Але в граматиці термін має спеціальне значення.
Подібна проблема виникає постійно:
час у граматиці ≠ фізичний час;
рід ≠ стать;
особа ≠ людина;
число ≠ проста фізична кількість;
істота ≠ будь-який живий організм.
Мовознавчий термін може використовувати знайоме слово для значно спеціальнішої категорії.
Тому «одні ножиці» і «бачу брата» насправді родичі
На перший погляд це зовсім різні теми.
Але принцип той самий.
Коли ми досліджували:
одні ножиці,
виявилося:
граматичне число ≠ фізична кількість.
Тепер:
бачу брата / бачу дуб,
і знову:
граматична істотність ≠ біологічна живість.
Граматика не копіює світ.
Вона створює систему категорій для роботи зі світом.
І саме тому граматика така цікава
Якби вона лише дублювала очевидну реальність, її можна було б замінити таблицею фактів.
Один предмет → однина.
Багато → множина.
Живе → істота.
Минуле → минулий час.
Але реальні мови роблять не так.
Вони успадковують історію.
Створюють класи.
Перебудовують межі.
Зберігають старі аналогії.
Реагують на нові об’єкти.
Допускають варіантність.
Іноді змушують нас побачити світ через категорію, про існування якої ми навіть не думали.
Корпус тут може показати рух категорії просто зараз
Особливо цікаві слова:
робот;
бот;
андроїд;
аватар;
персонаж;
зомбі;
назви мікроорганізмів;
ігрових одиниць;
технічних агентів.
Можна перевіряти:
які знахідні форми реально використовуються;
чи є коливання;
коли вони з’явилися;
у яких жанрах;
чи впливає персоніфікація;
чи відрізняється художній текст від технічного.
Тоді ми зможемо буквально спостерігати, як граматика класифікує нову реальність.
А діалекти можуть провести межу інакше
Літературна норма — не весь український мовний простір.
У говорах історичні моделі відмінювання, розподіл закінчень та категоріальні аналогії можуть відрізнятися.
Тому для повної картини недостатньо виписати сучасне правило.
Потрібно дивитися:
діалектні тексти;
старі пам’ятки;
словники;
корпуси;
живі записи мовлення.
Категорія має не тільки логіку.
Вона має географію та історію.
І старі тексти можуть показати категорію в русі
Сучасному мовцеві:
бачу брата
здається природним і неминучим.
Але історична граматика дозволяє поставити інше питання:
коли саме така модель стала системною?
Які класи слів першими отримали відповідне маркування?
Люди?
Власні назви?
Тварини?
Як розширювалася категорія?
Де були коливання?
Ось тоді проста форма брата перетворюється на документ мовної історії.
Закінчення може зберігати стару картину світу
Це, мабуть, найкрасивіший рівень цієї теми.
Ми говоримо:
бачу брата
і не відчуваємо нічого історичного.
Але сама морфологічна модель могла формуватися століттями.
У ній залишилися:
старі синтаксичні відношення;
аналогічні перебудови;
семантичні ієрархії;
історія слов’янської відмінкової системи.
Одне закінчення може бути археологічним шаром.
А новий робот уже входить у цей старий механізм
І тут зустрічаються два краї часу.
Стародавня відмінкова система.
І технологічний об’єкт XXI століття.
Ми кажемо:
побачив робота.
Слово, пов’язане з модерною технологічною реальністю, отримує форму через граматичний механізм із дуже давньою історією.
Мова робить те, що вона робить постійно:
використовує старі інструменти для класифікації нового світу.
І завтра їй доведеться класифікувати те, чого ми ще не придумали
Нові автономні агенти.
Віртуальні істоти.
Біоінженерні об’єкти.
Цифрові персонажі.
Можливо, сутності, для яких сама межа «живе / неживе» стане ще менш очевидною.
А українська все одно повинна буде будувати речення.
Треба буде сказати:
бачу кого?
чи:
бачу що?
І носії поступово дадуть відповідь своїм уживанням.
Тому граматика — не музей
Категорія істотності має історію.
Але вона не закінчилася.
Вона працює зараз.
Щоразу, коли нове слово входить у мову, система повинна знайти для нього місце.
Іноді місце очевидне.
Іноді починається варіантність.
Саме там ми можемо спостерігати граматику не як готовий кодекс, а як процес класифікації.
«Бачу брата» тому говорить значно більше, ніж здається
На поверхні це звичайне речення.
Під ним стоїть рішення:
слово брат належить до певного граматичного класу;
цей клас впливає на знахідний;
знахідний використовує модель, пов’язану з родовим;
модель має історію;
історія пов’язана з розвитком слов’янської морфології;
категорія не тотожна біологічному життю;
нові слова можуть перевіряти її межі.
Одна літера -а —
і перед нами вже ціла теорія того, як мова організовує світ.
Найважливіше питання тут не «кого чи що?»
Це корисне шкільне питання.
Але наше питання інше:
чому саме ця сутність потрапила в категорію «кого», а інша — в категорію «що»?
І відповідь не завжди буде:
бо одна жива, а інша нежива.
Іноді треба буде говорити про:
людяність;
агентність;
персоніфікацію;
лексичне значення;
метафору;
історію;
аналогію;
традицію;
варіантність;
концептуалізацію.
Тоді відмінок перестає бути закінченням.
Він стає способом побачити приховану класифікацію реальності всередині української граматики.
Читайте також
Про іншу граматичну категорію, яка теж не копіює фізичну реальність:
«„Одні ножиці“ — це однина чи множина? Як українська мова рахує світ не так, як математика»
Про те, чому правило й сама мовна система — не одне й те саме:
«Правопис — це ще не вся українська мова»
Про те, як мова створює нові одиниці й змушує систему знайти для них місце:
«„Такого слова немає“ — а ви щойно його зрозуміли»
Системне вивчення української:
Українська мова — Levitin Language School
Джерела та інструменти для перевірки
Український правопис. Офіційна нормативна база для відмінкових форм іменників та сучасної морфологічної системи.
Український правопис — Міністерство освіти і науки України
Словники України online. Академічний ресурс Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, де можна перевіряти відмінювання конкретних іменників та їхні граматичні характеристики.
Інститут української мови НАН України. Дослідження морфології, історичної граматики, діалектології та сучасної граматичної системи української мови.
Інститут української мови НАН України
Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. Праці з історії української та слов’янських мов, граматичних категорій і типології.
Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні
Генеральний регіонально анотований корпус української мови. Особливо корисний для прикордонних випадків: робот, бот, персонаж, мікроб та інших назв, де реальне вживання може показувати конкуренцію граматичних моделей.
Ізборник. Електронна бібліотека давніх українських текстів та фундаментальних історико-мовознавчих праць, потрібних для дослідження становлення категорії істотності й історії знахідного відмінка.
Про автора
Тимур Левітін — засновник і директор Levitin Language School, викладач і перекладач. Досліджує українську мову як живу систему, у якій граматичні категорії не просто називають реальність, а історично формують власні способи її класифікації.
Матеріал є частиною Language Thinking Laboratory — Україна — відкритого дослідження української мови без наперед установленої фінальної точки: від звука й морфеми до граматичних категорій, діалектів, історії та способів мовного бачення світу.
© Tymur Levitin, 2026
Коментарі
Дописати коментар