«Ти» чи «Ви» — це граматика чи стосунки? Як один займенник змінює соціальну відстань між людьми

— Ви можете зачекати хвилину?

— Ти можеш зачекати хвилину?

Подія майже та сама.

Одна людина просить іншу зачекати.

Дієслово те саме. Хвилина та сама. Навіть інтонація може бути дуже схожою.

Але зміна одного займенника здатна перебудувати всю ситуацію.

Хто ці люди?

Наскільки вони близькі?

Хто старший?

Чи знайомі вони взагалі?

Це розмова друзів, учня з учителем, клієнта з майстром, двох незнайомців, матері з дорослою дитиною?

Чи один із них щойно навмисно перейшов із ви на ти?

А може, навпаки — з ти на ви?

Тоді перед нами вже не просто два займенники.

Перед нами маленький механізм, за допомогою якого українська мова здатна змінювати соціальну геометрію між людьми.

«Ви» взагалі-то множина

Почнімо з граматики.

Українські особові займенники протиставляють:

я — ми;

ти — ви;

він / вона / воно — вони.

У найпростішій ситуації все зрозуміло.

Ти прийшов — один адресат.

Ви прийшли — кілька адресатів.

Але українська дозволяє сказати одній людині:

Ви прийшли.

Фізично людина одна.

Граматично використано форму множини.

Саме тут число перестає просто рахувати людей.

Множина починає виконувати соціальну функцію.

Одна людина може бути граматичною множиною

Це явище традиційно називають пошанною множиною, або множиною ввічливості.

Ми вже торкалися дивної поведінки граматичного числа, коли досліджували, чому одні ножиці не означають того самого, що математична множина предметів.

Тут відбувається інша операція.

Перед нами справді одна людина.

Але мова звертається до неї формою, яка історично й граматично належить множині.

Отже, знову:

граматичне число ≠ фізична кількість.

Тільки тепер причина не предметна, а соціально-комунікативна.

Але «Ви» не означає просто «я вас поважаю»

Було б зручно записати:

ти = близькість;

ви = повага.

І закрити тему.

Жива мова негайно зруйнує цю таблицю.

До незнайомої людини ми можемо звернутися на ви, нічого про неї не знаючи й не відчуваючи особливої пошани.

Двоє близьких людей можуть десятиліттями говорити одне одному ви.

До людини, яку дуже поважають, можуть звертатися на ти, якщо такі правила їхніх стосунків.

А ви іноді може прозвучати холодно, іронічно або навіть вороже.

Отже, правильніше сказати:

ти / ви — один із засобів кодування типу відносин між мовцем і адресатом.

А повага — лише одна з можливих координат.

Між людьми існує мовна відстань

Спробуймо подивитися на це не як на правило етикету, а як на систему координат.

Коли людина обирає між ти і ви, на вибір можуть впливати:

вік;

знайомство;

родинність;

професійна ситуація;

соціальна роль;

ієрархія;

традиція конкретної сім’ї;

регіон;

покоління;

середовище;

ступінь формальності;

особисті межі;

емоційний стан.

Жоден із цих параметрів не працює абсолютно.

Двоє людей одного віку можуть бути на ви.

Люди з великою різницею у віці — на ти.

Начальник і працівник можуть спілкуватися на ти, а двоє сусідів — усе життя на ви.

Мова не просто вимірює соціальну відстань.

Люди домовляються про неї мовою.

Тому «перейти на ти» — це справжня мовна дія

Українська має вираз:

перейти на ти.

Цікаво, що тут змінюється?

Не фонетика.

Не тема розмови.

Не обов’язково навіть ставлення людей одне до одного.

Змінюється режим їхньої мовної взаємодії.

До переходу:

— Ви будете каву?

Після:

— Ти будеш каву?

У реальному житті цей перехід може означати:

ми вже ближчі;

ми визнаємо одне одного рівними;

нам більше не потрібна формальна дистанція;

ми хочемо зробити спілкування теплішим;

так заведено в цій групі.

Але навіть це не універсально.

Іноді пропозиція перейти на ти приємна.

Іноді — передчасна.

Іноді — небажана.

Тому займенник виявляється частиною переговорів про стосунки.

А тепер зробімо навпаки

Уявімо людей, які десять років були на ти.

Після конфлікту один каже:

— Я думаю, Ви прекрасно розумієте, про що йдеться.

Граматично — ввічливість?

Можливо.

Прагматично — зовсім не обов’язково.

Раптове ви може створити дистанцію.

Наче мовець повідомляє:

тієї близькості, яку кодувало наше ти, зараз немає.

Форма, яку підручник назве пошанною, у конкретній ситуації може стати засобом відчуження.

І це дуже важливо.

Значення форми не дорівнює її ефекту

Ми вже бачили подібне з часткою таки.

Подія може не змінитися, але змінюється спосіб її подання.

Тут люди теж залишаються тими самими.

Але зміна:

ти → ви

або

ви → ти

може змінити комунікативну рамку.

Тому прагматика запитує не лише:

що означає слово?

А й:

що людина робить цим словом у конкретній ситуації?

«Ти» теж не дорівнює близькості

Словник фіксує для ти не лише звертання до близької людини.

Ця форма може використовуватися фамільярно або грубо.

Отже, одне й те саме ти може звучати як:

ніжність;

дружба;

родинна близькість;

рівність;

товариськість;

дитяче звертання;

фамільярність;

зневага;

агресія.

Порівняймо:

— Ти в мене найкраща.

— Ти хто такий?

Займенник той самий.

Соціальний жест — зовсім інший.

Тому немає словника, який перекладе «ти» одним словом стосунків

Навіть якщо ми знаємо граматичну форму, нам ще потрібні:

інтонація;

ситуація;

попередня історія спілкування;

роль мовців;

лексичне оточення;

жести;

вираз обличчя;

очікування конкретної культури й середовища.

Саме тому мовець іноді може відчути образу там, де сторонній спостерігач бачить лише граматично правильне речення.

«Ви» з великої і «ви» з малої — ще один рівень системи

В усному мовленні великої літери не чути.

А на письмі українська отримує додаткову можливість.

Сучасний правопис передбачає написання Ви, Ваш з великої літери як форму ввічливості у звертанні до однієї конкретної особи в листах, офіційних документах та подібних контекстах.

Отже, треба розрізняти щонайменше:

ви — звичайний займенник другої особи множини;

ви — звертання до однієї особи в пошанній множині;

Ви — графічно маркована ввічлива форма звертання до конкретної особи у відповідних письмових контекстах.

Це вже три різні рівні аналізу.

Велика літера не створює пошани в голосі

Це здається очевидним, але методологічно важливо.

Коли людина каже:

Ви прийдете завтра?

у звуковому сигналі немає великої літери В.

Тому написання Ви — не властивість самого займенника в усному мовленні.

Це графічний засіб, яким письмо додатково позначає певне комунікативне ставлення.

Знову бачимо знайоме нам розрізнення:

мова ≠ письмо.

І не кожне «ви» треба автоматично писати з великої

Якщо ми звертаємося до кількох людей:

Друзі, ви вже готові?

велика літера не потрібна лише тому, що ми поважаємо друзів.

Правописна традиція великого Ви пов’язана саме з персоналізованим ввічливим звертанням до однієї конкретної особи в певних письмових жанрах.

Тобто:

повага до адресата ≠ автоматична велика літера.

Графічне правило має власну сферу застосування.

А що відбувається з дієсловом?

Якщо ви позначає одну людину, чому ми кажемо:

Ви прийшли

а не:

Ви прийшов?

Тому що пошанна множина граматично поводиться не просто як приховане ти.

Займенник зберігає множинне узгодження дієслова:

Ви сказали.

Ви зробили.

Ви бачили.

Одна людина виконує дію.

А дієслово формально стоїть у множині.

Отже, соціальна функція займенника перебудовує й сусідню граматику.

Але система стає цікавішою біля прикметника

Порівняймо:

Ви були готові.

Ви були готовий.

Якщо звертаємося до одного чоловіка, друга конструкція раптом дозволяє граматиці показати те, що займенник ви приховав:

адресат один;

він чоловічого роду.

У жіночому варіанті:

Ви були готова.

Тут виникає цікаве зіткнення.

Займенник ніби говорить:

множина.

А прикметник може сказати:

ні, перед нами конкретна одна людина.

Тому пошанна множина — не проста математична заміна 1 → багато.

Усередині речення можуть одночасно працювати граматичне число і реальна одиничність адресата.

Мова здатна знати дві речі одночасно

Це прекрасний приклад того, чому граматика не є механічною таблицею.

Українська може одночасно кодувати:

формально — множину;

референційно — одну особу.

І різні компоненти речення можуть реагувати на ці два рівні не абсолютно однаково.

Саме такі місця особливо корисні для розуміння мови.

На межі категорій видно, що система складніша за шкільне:

однина — один, множина — багато.

Але звідки взагалі взялося ввічливе «ви»?

Тут треба бути обережними.

Може виникнути спокуса сказати:

українці споконвіку зверталися до старших на ви.

Або навпаки:

це абсолютно чужа українській мові форма.

Обидва твердження занадто прості.

Історичні дослідження показують, що ти є давнім способом звертання до однієї особи, тоді як пошанне ви поширювалося пізніше.

Особливо помітним розширення ввічливого ви стає в українських пам’ятках XVII–XVIII століть.

Тобто сучасну систему не можна просто перенести на всю історію української мови.

Колись «пан» міг бути на «ти»

Для сучасного мовця поєднання може здатися несподіваним.

Ми легко пов’язуємо:

пан / пані → ви.

Але історичні тексти показують, що шанобливе іменне звертання саме по собі не вимагало сучасної займенникової моделі.

Можна було називати людину паном або панною й водночас звертатися до неї на ти.

Це дуже важливе попередження.

Формула ввічливості в одну епоху не обов’язково збігається з формулою іншої.

Етикет теж має граматичну історію

Ми часто думаємо про ввічливість як про універсальну людську властивість.

Повага, дистанція, близькість справді існують у різних суспільствах.

Але способи їх мовного кодування змінюються.

Одна епоха може використовувати:

титул;

іншу — займенник;

ще інша — ім’я та по батькові;

спеціальну форму дієслова;

почесну лексику;

окремі граматичні конструкції.

Тому історія ти / ви — це одночасно історія граматики й історія соціальної комунікації.

А тепер — ще цікавіше: батькам могли казати «ви»

Для частини українських традиційних говорів і родинних моделей характерне пошанне звертання до батька й матері у множині.

Звідси конструкції на кшталт:

Мамо, де ви були?

Тату, що ви казали?

Для одного сучасного українця це може звучати абсолютно природно.

Для іншого — архаїчно.

Для третього — урочисто.

Для четвертого — як мовлення його бабусі.

Отже, навіть усередині однієї мови соціальна граматика може мати:

географію;

покоління;

родинну традицію.

І це вже матеріал для діалектології

Якщо в одному селі діти традиційно говорили батькам ви, а в іншому ти, це не просто «різний рівень вихованості».

Це можуть бути різні локальні моделі мовного етикету.

Тому дослідник має питати:

де?

коли?

яке покоління?

до кого саме?

у якій родині?

чи однаково зверталися до матері й батька?

до діда й баби?

до старших братів і сестер?

до свекрухи?

до сусідів?

Соціолінгвістична карта може бути значно складнішою за карту діалектної вимови.

А до Бога — «ти»

І тут система робить ще один несподіваний поворот.

Якщо ви — пошана, можна було б очікувати максимально шанобливого Ви у звертанні до Бога.

Але традиційне біблійне й молитовне звертання використовує ти.

Отже:

ти ≠ недостатня повага.

У певній культурно-релігійній традиції саме однина є нормальною формою звернення навіть до найвищого сакрального адресата.

Це руйнує спробу побудувати просту шкалу:

ти < ви.

Такої універсальної шкали немає.

Близькість і статус — різні координати

Людина може бути:

дуже шанованою і дуже близькою;

вищою за статусом, але близькою;

рівною за статусом і чужою;

нижчою за службовою ієрархією, але старшою за віком;

родичем, із яким зберігається формальне ви.

Тому система звертання працює не на одній осі.

Це радше багатовимірний простір.

І кожна мовна спільнота налаштовує його трохи по-своєму.

Саме тому іноземець може знати всю граматику й усе одно помилитися

Учень вивчив:

ти — singular informal;

ви — plural / formal.

Начебто все.

А потім потрапляє в реальну українську розмову.

Коли можна запропонувати перейти на ти?

Хто має це запропонувати?

Чи нормально викладачеві сказати ти студентові?

Чи має студент відповідати ви?

Як звертатися до значно старшого колеги?

До лікаря?

До майстра?

До клієнта?

До незнайомця свого віку?

До людини в інтернеті?

Граматика вже відома.

А комунікативне рішення — ні.

Тут мова переходить у соціальне прогнозування

Перед тим як сказати ти або ви, людина часто несвідомо прогнозує:

як адресат сприйме форму?

Чи не буде вона надто холодною?

Чи не буде фамільярною?

Чи відповідає ситуації?

Чи не змінює вона небажано наші стосунки?

Тобто маленький займенник запускає складний процес оцінювання іншої людини.

Саме тут граматика стає частиною соціального мислення.

Вік не дає автоматичної відповіді

Популярне правило:

старшим — ви.

Корисне як початковий орієнтир.

Але як опис живої української — недостатнє.

Бо реальна практика залежить від середовища.

У родині може бути ти незалежно від віку.

У традиційній родині — ви навіть до батьків.

У професійному колективі люди з великою різницею у віці можуть бути на ти.

У сервісній ситуації ровесники — на ви.

Тому вік є фактором.

Не алгоритмом.

Посада теж не дає автоматичної відповіді

Директор може говорити працівникові ви.

Працівник директорові — ви.

Обидва можуть бути на ти.

А може виникнути асиметрична модель:

один говорить ти, другий — ви.

І ось вона особливо цікава.

Асиметричне звертання показує владу

Якщо А говорить Б:

ти,

а Б відповідає А:

ви,

ми бачимо не просто два займенники.

Ми можемо бачити:

вікову ієрархію;

службову нерівність;

традиційну модель виховання;

соціальну дистанцію;

владу;

інколи — нав’язану фамільярність.

Але знову не можна визначити значення без контексту.

Так можуть говорити:

бабуся й дитина;

учитель і маленький школяр;

начальник і підлеглий;

старший родич і молодший.

Зовні конструкція одна.

Соціальні механізми різні.

Симетрія теж щось означає

ти ↔ ти

ви ↔ ви

часто сприймаються як взаємні режими.

Але вони не означають однакового типу рівності.

Перше може сигналізувати близькість.

Друге — взаємне визнання дистанції.

Тому соціальну структуру розмови можна частково побачити навіть у розподілі займенників між учасниками.

Інтернет усе ускладнив

Хто перед нами в коментарі?

Ми часто не знаємо:

віку;

посади;

статусу;

навіть справжнього імені.

Традиційні підказки зникають.

І тому цифрові спільноти створюють власні норми.

Десь незнайомцям майже автоматично кажуть ти.

Десь ви.

Десь велике Ви сприймають як ввічливість.

Десь — як надмірну офіційність.

Десь навмисне ви використовується, щоб уникнути конфлікту.

Десь навмисне ти — щоб підкреслити рівність учасників.

Перед нами нова лабораторія мовного етикету.

І навіть інтерфейс програми мусить обрати між «ти» і «ви»

Це вже дуже сучасна проблема.

Застосунок звертається до користувача.

Але хто говорить?

Машина?

Компанія?

Уявний помічник?

І ким для нього є користувач?

Клієнтом?

Другом?

Партнером?

Учнем?

Тому локалізація інтерфейсу не зводиться до перекладу англійського you.

Англійське:

Are you sure?

змушує українського локалізатора ухвалити рішення:

Ви впевнені?

Ти впевнений?

Точно продовжити?

Останній варіант узагалі обходить проблему.

Одна англійська форма породжує кілька українських комунікативних стратегій.

Переклад показує те, що англійська приховує

Сучасне англійське you саме по собі не проводить граматичного розмежування, еквівалентного українському ти / ви.

Тому перекладач мусить відновити інформацію з контексту.

Хто говорить?

До кого?

Які між ними стосунки?

Чи змінилися вони?

Якщо персонажі спочатку на ви, а потім на ти, переклад може зробити видимим розвиток відносин, який в англійському займеннику формально не виражений.

Отже, переклад — це не заміна:

you → ти/ви.

Це реконструкція соціальної ситуації.

А інша мова може мати ще складнішу систему

Українська опозиція ти / ви здається складною лише доти, доки ми не подивимося ширше.

У мовах світу соціальний статус адресата може кодуватися:

кількома займенниками;

різними дієслівними формами;

почесними суфіксами;

титулами;

спеціальною лексикою;

навіть вибором зовсім іншого дієслова.

Тому українська система — лише один із можливих способів розв’язати універсальну людську задачу:

як сказати не тільки «до кого я говорю», а й «ким я вважаю цю людину щодо себе».

Але навіть «ти» і «ви» не називають людину

Це ще глибший рівень.

Іменник учитель називає клас осіб.

Ім’я Олег ідентифікує конкретну людину в певному контексті.

А ти означає приблизно:

той, до кого я зараз звертаюся.

Якщо співрозмовник зміниться, ти почне означати іншу людину.

Те саме слово.

Інший референт.

Тому особові займенники належать до особливої області мовної системи, тісно пов’язаної з дейксисом — указуванням із позиції мовця.

«Я» і «ти» постійно міняються місцями

Я кажу:

— Я тебе чую.

Ви відповідаєте:

— Я теж тебе чую.

Слово я за кілька секунд позначило двох різних людей.

Слово ти — теж.

Чому ми не плутаємося?

Бо їхнє значення прив’язане не до постійної особи, а до ролі в конкретному мовленнєвому акті.

Хто зараз говорить — той я.

До кого говорять — той ти або ви.

Мова будує координатну систему навколо акту мовлення.

І тоді «ви» робить неймовірну річ

Воно одночасно може повідомляти:

ви — адресат;

адресат може бути один або кілька;

якщо один — між нами встановлено певний режим соціальної дистанції.

Одна коротка форма працює відразу на кількох рівнях:

граматичному;

референційному;

соціальному;

прагматичному.

Саме тому перекласти займенник іноді складніше, ніж перекласти довгий іменник.

Кличний відмінок додає ще один шар

Порівняймо:

Ви вже готові?

Олено, Ви вже готові?

У другому реченні українська поєднує два різні механізми адресації.

Олено прямо називає адресата через кличний відмінок.

Ви кодує його роль у розмові й режим взаємодії.

Тобто:

кличний відмінок відповідає на питання «кого я викликаю в мовний простір?»;

ти / ви — «як я встановлюю відношення між нами?».

Ці системи взаємодіють, але не дублюють одна одну.

Можна назвати людину дуже шанобливо — і сказати «ти»

Історичний матеріал це вже показав.

Можна сказати пан, пані, використати титул, ім’я, родинну назву —

а займенникова стратегія матиме власну історію.

Тому мовний етикет не можна зводити до одного маркера.

Це система, де працюють разом:

займенник;

кличний відмінок;

ім’я;

титул;

форма дієслова;

лексика;

інтонація;

порядок слів;

контекст.

Іноді найважливішим є взагалі відсутній займенник

Українська дозволяє сказати:

Зачекайте хвилинку.

Хто ви?

Займенника немає.

Але форма дієслова вже містить інформацію про другу особу множини — або пошанне звертання до одного адресата.

Так само:

Заходь.

Займенника ти немає.

А режим звертання зрозумілий.

Отже, соціальна дистанція може бути закодована навіть тоді, коли самі слова ти й ви не вимовлено.

Граматика може бути соціальною навіть без соціальних слів

Це, мабуть, один із найцікавіших висновків.

Для вираження стосунків нам не завжди потрібні слова:

повага;

дистанція;

близькість;

формальність.

Достатньо сказати:

сідай

або

сідайте.

І частина соціальної інформації вже передана.

Граматика робить роботу, яку ми зазвичай приписуємо лексиці.

Але людина може навмисно зламати очікувану модель

Уявімо офіційну ситуацію.

Очікується ви.

Людина переходить на ти.

Це може бути:

спроба зблизитися;

демонстрація зверхності;

агресія;

жарт;

корпоративна культура;

помилка іноземця.

Форма одна.

Інтерпретації різні.

Саме тому мовну поведінку не можна аналізувати без ситуації.

Норма тут не вирішує всього

Правопис може пояснити, коли писати Ви з великої літери.

Граматика — як узгоджувати займенник із дієсловом.

Словник — які значення мають ти і ви.

Але жодне правило не може для всіх можливих людських ситуацій обчислити:

зараз ви вже достатньо близькі, щоб перейти на ти.

Це не прогалина української граматики.

Це інша область людської комунікації.

І саме тому носії теж іноді вагаються

Як звернутися до нового викладача?

До лікаря молодшого за тебе?

До незнайомої людини у Facebook?

До двадцятирічного продавця, якщо тобі шістдесят?

До колеги після першої неформальної зустрічі?

Якщо людина сама сказала тобі ти, чи треба автоматично відповідати ти?

У цих ситуаціях носій не відкриває в голові таблицю.

Він оцінює відносини.

Іноді помиляється.

Іноді перепитує.

Іноді пропонує:

— Можемо на ти?

Ця фраза прекрасна саме тому, що робить приховані переговори явними.

«Можемо на ти?» — це запит на зміну граматики стосунків

Не просто:

давайте використовувати інший займенник.

А:

чи погоджуєтеся ви змінити мовну модель наших відносин?

Після позитивної відповіді перебудовується цілий фрагмент граматики:

ви → ти;

вас → тебе;

вам → тобі;

ваш → твій;

скажіть → скажи;

зробіть → зроби;

ви були → ти був / ти була.

Одне соціальне рішення запускає каскад граматичних змін.

А значить, межа між граматикою і життям тут майже зникає

Люди знайомляться —

змінюється займенник.

Сваряться —

займенник може змінитися знову.

Дорослішають —

родинна модель може залишитися або перебудуватися.

Переїжджають —

зустрічають іншу локальну традицію.

Змінюють професійне середовище —

потрапляють в інший етикет.

Переходять в інтернет —

отримують нові правила.

Мовна форма рухається разом із людськими стосунками.

Тому не існує одного «правильного» українського рівня дистанції

Є літературна граматика.

Є правопис.

Є правила офіційного листування.

Але реальний вибір ти / ви живе також у:

родині;

регіоні;

поколінні;

професії;

конкретній групі;

особистій історії двох людей.

І все це — українська мова.

Не однаково нормативне.

Не однаково поширене.

Не однаково сучасне.

Але все досліджуване.

І одна маленька форма раптом відкриває величезну систему

Ми почали з двох речень:

Ви можете зачекати хвилину?

Ти можеш зачекати хвилину?

А прийшли до:

граматичного числа;

дейксису;

пошанної множини;

історії української мови;

мовного етикету;

діалектології;

соціолінгвістики;

прагматики;

перекладу;

локалізації програм;

психології дистанції;

влади;

родинних традицій;

цифрової комунікації.

І це знову показує, чому мову неможливо розкласти на незалежні шкільні теми.

Бо займенник — це не просто слово замість іменника

Іноді він відповідає не лише на питання:

хто?

Він може ще повідомляти:

хто ви для мене зараз.

Не називаючи професії.

Не називаючи віку.

Не пояснюючи стосунків.

Іноді для цього українській достатньо однієї літери різниці:

ти

або

ви.

А іноді навіть цієї літери не потрібно.

Достатньо:

заходь

або

заходьте.

Людина ще не сказала:

ми близькі;

я тримаю дистанцію;

я визнаю ваш статус;

я більше не хочу колишньої близькості.

А мова вже почала це робити за неї.

І саме тому питання «ти чи ви?» належить не тільки граматиці.

Це питання про те, як людина за допомогою граматики визначає відстань до іншої людини.

Читайте також

Про те, як українська граматика може розходитися з математичним уявленням про кількість:

«„Одні ножиці“ — це однина чи множина? Як українська мова рахує світ не так, як математика»

Про спеціальну граматичну форму безпосереднього адресата:

«„Олег“ чи „Олеже“: навіщо українській мові окрема форма для людини, до якої ми говоримо»

Про різницю між кодифікованим правилом і ширшою мовною системою:

«Правопис — це ще не вся українська мова: де закінчується правило і починається жива система»

Системне вивчення української мови:

Українська мова — Levitin Language School

Джерела та інструменти для перевірки

Український правопис, чинний стандарт 2026 року. Правопис окремо регулює написання займенників Ви, Ваш з великої літери як форми ввічливості при звертанні до однієї конкретної особи у відповідних письмових контекстах. Міністерство освіти і науки України

Український правопис — Міністерство освіти і науки України

Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України — тлумачний словник. Словникова стаття ти фіксує звертання до однієї особи та показує, що форма може функціонувати не тільки як маркер близькості, а й у фамільярних і грубих контекстах. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

Словникова стаття «ти»

В. Пономаренко, дослідження історії українських форм звертання. Матеріал Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні важливий для історичної частини: у пам’ятках XVII–XVIII століть простежується поширення ввічливого ви, тоді як старші моделі звертання не збігалися із сучасним етикетом; наведено й історичні приклади поєднання титульних звертань із ти. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

Дослідження Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні

«Українська мова. Енциклопедія» та «Енциклопедія українознавства». Для граматичної природи займенника, історичної системи української мови та зіставлення літературної системи з діалектними даними. Літописи

Електронна бібліотека «Ізборник»

Діалектологічні матеріали «Української мови. Енциклопедії». Описи бойківського, надсянського, закарпатського, волинського та східнополіського говорів демонструють, наскільки різноманітними можуть бути займенникові системи українського діалектного простору. Літописи

Інститут української мови НАН України

Генеральний регіонально анотований корпус української мови (ГРАК)

Про автора

Тимур Левітін — засновник і директор Levitin Language School, викладач і перекладач. Досліджує українську мову як систему, у якій граматика взаємодіє з історією, суспільством, мисленням і реальною поведінкою мовців.

Матеріал є частиною Language Thinking Laboratory — Україна — відкритого дослідження української мови без наперед установленої фінальної точки: від звуків і морфем до діалектів, історії, прагматики та соціальних механізмів мовлення.