«Сьогодні» колись було не одним словом: як звичайне українське слово перетворюється на мовну машину часу

Ми говоримо:

сьогодні.

Сьогодні холодно.

Сьогодні працюємо.

Побачимося сьогодні.

Для сучасного мовця це одне слово.

Прислівник.

Воно означає нинішній день або, ширше, теперішній час. Саме такі значення фіксує академічний тлумачний словник. Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні

Але поставмо дивне запитання:

чому саме сьогодні?

Що всередині цього слова?

Чому воно не схоже на просту форму слова день?

І чи можна взагалі дивитися на сучасне слово так, ніби воно було створене сьогодні з сучасних українських деталей?

Ось тут починається історія.

Сучасне слово не зобов’язане пояснювати власну будову

Коли ми бачимо:

підземний,

легко впізнаємо:

під + земл- + -н-.

Коли бачимо:

безмежний,

так само відчуваємо зв’язок із:

без меж.

Але мова живе довше за окремого мовця.

Те, що було прозорим для людини кількасот років тому, для нас може перетворитися на неподільне слово.

Сучасний носій не зобов’язаний щоразу розкладати сьогодні, щоб правильно ним користуватися.

Так само ми можемо чудово знати будинок, не знаючи, які конструкції заховані всередині його стін.

Етимологія намагається ці стіни відкрити.

Усередині «сьогодні» справді ховається «день»

Це вже перша несподіванка.

Історично слово пов’язане з конструкціями на позначення цього дня.

Тобто за сучасним:

сьогодні

стоїть значно прозоріша давня модель, приблизний смисловий принцип якої можна передати як:

цього дня.

Саме тут стає цікаво.

Бо сучасне слово день нікуди не зникло.

Ми й сьогодні говоримо:

день, дня, днем, дні.

А в слові сьогодні його історичний родич настільки змінився й злився з іншою частиною конструкції, що пересічний мовець уже не сприймає:

-дні

як звичайну форму слова день.

Отже, слово може зберігати елемент старої граматики після того, як ця граматика перестала бути для мовця видимою.

Спочатку могло бути словосполучення, а наприкінці — одне слово

Це один із фундаментальних шляхів мовної зміни.

Уявімо послідовність:

два окремі елементи → часте сполучення → усталена конструкція → фонетичне зближення → нова одиниця.

Межа між словами може поступово слабнути.

Те, що колись будувалося щоразу як синтаксична конструкція, наступні покоління починають сприймати як готове ціле.

Цей процес у різних випадках може стосуватися:

прислівників;

прийменників;

сполучників;

часток;

займенникових форм;

інших службових і повнозначних одиниць.

Мова здатна перетворювати граматику в лексику.

Але не треба уявляти, що одного ранку два слова «склеїли»

Мовна зміна майже ніколи не працює так:

учора було два слова, а сьогодні всі домовилися писати одне.

Між цими станами можуть лежати покоління.

Варіанти співіснують.

Вимова змінюється поступово.

Писемна традиція може відставати від усного мовлення або, навпаки, консервувати старішу форму.

Регіони можуть змінюватися з різною швидкістю.

Тому історія слова — це зазвичай не одна дата.

Це траєкторія.

І тут треба відрізнити історичну будову від сучасної

Для сучасного українця сьогодні — нормальне цілісне слово.

Нам не потрібно в сучасному синхронному аналізі щоразу поводитися так, ніби ми промовляємо словосполучення цього дня.

Це дві різні перспективи.

Синхронна

Як слово працює в сучасній українській?

Діахронна

Як воно стало таким?

Етимологія відповідає переважно на друге питання.

І одна з найбільших помилок популярних пояснень — змішати їх.

Походження слова не є його сучасним значенням

Припустімо, ми встановили давню структуру слова.

Це ще не означає, що сучасний мовець, вимовляючи його, несвідомо «має на увазі» всі історичні компоненти.

Сьогодні:

сьогодні

означає нинішній день, а в певних контекстах — теперішній час, сучасність. Академічний словник фіксує обидва ці напрями значення. Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні

Наприклад:

Сьогодні цього вже не роблять.

Тут зовсім не обов’язково йдеться про конкретну календарну добу.

Може йтися про:

у наш час.

Отже, слово не тільки змінило форму.

Воно розвинуло семантику.

«Сьогодні» може бути більшим за один день

Порівняймо:

Я сьогодні працюю вдома.

Тут природно думати про конкретний день.

А тепер:

Сьогодні технології дозволяють працювати з будь-якої країни.

Навряд чи твердження означає:

саме протягом цих двадцяти чотирьох годин технології це дозволяють.

Сьогодні розширилося до:

тепер, у сучасну епоху, в нинішніх умовах.

Тлумачний словник прямо фіксує таке вживання поряд із буквальним значенням нинішнього дня. Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні

Одна часова точка перетворилася на назву цілого історичного теперішнього.

А потім прислівник може навіть стати іменником

Можна сказати:

наше сьогодні;

між учора і сьогодні;

думати про сьогодні.

Те, що звичайно працює як прислівник, здатне вживатися субстантивовано — як назва нинішнього дня, теперішнього часу або сучасної дійсності. Це також зафіксовано академічною лексикографією. Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні

Виходить цілий ланцюг:

конструкція зі значенням «цього дня» → прислівник → ширше «тепер» → субстантивоване «сьогодні».

Слово не просто пережило історію.

Воно продовжує створювати нові функції.

А поруч живе «вчора»

Учора / вчора академічний словник визначає передусім як день, що передує сьогоднішньому, але також фіксує переносне:

недавнє минуле. Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні

Порівняймо:

Вчора йшов дощ.

і:

Ще вчора це здавалося неможливим.

У другому реченні вчора може бути не буквально попередньою календарною датою.

Так само:

сьогодні

може означати сучасність,

а:

завтра

— майбутнє.

«Завтра» теж виходить за межі календаря

Академічний словник фіксує для завтра не тільки «наступного дня», а й ширше значення недалекого майбутнього; як субстантивоване слово воно може означати й саме майбутнє. Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні

Тому українська легко будує:

учора — сьогодні — завтра

не лише як:

понеділок — вівторок — середа,

а як:

минуле — сучасність — майбутнє.

Три звичайні часові прислівники перетворюються на модель історичного часу.

Мова постійно робить це з простором і часом

Людина мислить абстрактне через більш конкретне.

Майбутнє може бути:

попереду.

Минуле:

позаду.

Подія:

наближається.

Час:

іде.

Ми:

переходимо до наступного етапу.

Насправді час не має ніг.

Майбутнє фізично не стоїть за кілька метрів попереду.

Але просторова модель допомагає організувати абстрактний досвід.

Такі переходи значень — не мовні помилки.

Це один із базових механізмів семантичного розвитку.

І саме тут народна етимологія стає особливо спокусливою

Людина бачить незрозуміле слово.

У ньому наче чується знайомий шматок.

І виникає пояснення:

А! Значить, слово походить ось від цього!

Іноді випадково вгадуємо.

Частіше — ні.

Бо зовнішня схожість сучасних слів нічого не доводить.

Щоб установити спорідненість, етимологія працює з:

давніми формами;

фонетичними законами;

морфологією;

паралелями в споріднених мовах;

хронологією;

письмовими пам’ятками;

реконструйованими праформами.

Саме так етимологію як науку описує академічна традиція: походження слова встановлюють через історичні та порівняльні відповідності, а не через випадкову сучасну подібність. Літопис

«Схоже» — це початок питання, а не відповідь

Уявімо два слова, які звучать подібно.

Можливі щонайменше кілька ситуацій:

вони справді споріднені;

одне запозичене з іншого;

обидва походять із третього джерела;

схожість випадкова;

сучасна форма зблизила їх лише після незалежних історичних змін.

Тому:

слово А схоже на слово Б

— це спостереження.

А:

слово А походить від слова Б

— уже історичне твердження, яке потребує доказів.

Між ними величезна різниця.

Особливо небезпечне слово «буквально»

Популярні етимології люблять конструкцію:

Це слово буквально означає...

Але коли означає?

Сьогодні?

Сто років тому?

У праслов’янській?

У реконструйованій праіндоєвропейській формі?

У мові-джерелі до запозичення?

У першому засвідченому українському вживанні?

У сучасному слові можуть бути історичні компоненти, які давно перестали функціонувати як окремі носії значення.

Тому правильніше питати:

яке значення реконструюється для певного історичного етапу?

Етимологія — це не таємне «справжнє значення»

Це надзвичайно важливо.

Якщо слово колись означало X, це не робить X його вічним, прихованим або «істинним» значенням.

Слово належить своїм сучасним мовцям не менше, ніж своїм предкам.

Значення змінюються.

Розширюються.

Звужуються.

Переносяться.

Стають метафоричними.

Розщеплюються.

Зникають.

Тому:

походження ≠ сучасне значення.

Інакше ми мусили б розмовляти не сучасною мовою, а археологічними реконструкціями

Уявімо, що кожне слово треба розуміти тільки через найдавніше відновлюване значення.

Тоді вся сучасна семантика перетворилася б на «неправильну».

Але саме зміна і є нормальною історією мови.

Слово не псується, коли набуває нового значення.

Воно живе.

Звуки теж не залишаються на місці

Навіть якщо два історично споріднені слова сьогодні виглядають несхожими, це не спростовує спорідненості.

Звуки змінюються закономірно.

Саме тому професійна етимологія працює не за принципом:

чим більше схоже, тим правдивіше.

Навпаки, іноді справжня спорідненість прихована кількома століттями регулярних фонетичних змін.

А дуже красиве сучасне співзвуччя може бути випадковістю.

Тут особливо корисне порівняння мов

Українська не виникла ізольовано.

Щоб зрозуміти історію слова, дослідник може зіставляти матеріал:

інших слов’янських мов;

давніх писемних мов;

діалектів;

архаїчних форм;

а на глибших рівнях — реконструкцій праслов’янської та праіндоєвропейської.

Етимологічний словник Ярослава Рудницького, наприклад, побудований саме як історико-порівняльний ресурс, а не як збірка асоціацій сучасного мовця. Літопис

Але споріднені мови не означають «одна мова з різними прапорами»

Спільне походження не скасовує окремих історій.

Дві мови можуть успадкувати споріднений елемент і далі:

по-різному змінити звуки;

по-різному перебудувати граматику;

розвинути різні значення;

втратити різні форми;

запозичити назад одна від одної вже змінені слова.

Тому етимологічне дерево — це не список «хто в кого вкрав».

Це історія розгалуження, успадкування, контакту й інновацій.

Запозичення — теж нормальна історія слова

Якщо етимологічний аналіз показує, що слово прийшло з іншої мови, це не робить його «менш українським» у сучасній системі.

Ми вже бачили подібне, коли говорили про г і ґ.

Слово може:

прийти;

фонетично адаптуватися;

отримати український рід;

відмінювання;

словотвір;

наголос;

нові значення;

похідні.

Через певний час його іншомовне походження може бути зовсім непрозорим для носія.

І це теж мовна історія.

Причому мова-посередник може бути важливішою за далеке джерело

Уявімо, що слово колись виникло в мові А.

Потім потрапило до Б.

З Б — до В.

А вже з В — в українську.

Тоді твердження:

«українське слово походить з А»

може бути надто грубим.

Треба розрізняти:

найдавніше відоме джерело

безпосередню мову-донора.

Саме через посередника слово могло отримати ту форму, з якою ввійшло в українську.

Написання теж може вводити в оману

Ми схильні дивитися на сучасні літери й проектувати їх назад у минуле.

Але графіка змінювалася.

Правопис змінювався.

Звукові системи змінювалися.

Одна й та сама історична одиниця могла записуватися по-різному.

Тому історик мови не може просто відкрити старий текст і читати його так, ніби це сучасний допис у месенджері.

Потрібно розуміти систему письма конкретного часу.

А старий текст не завжди означає стару живу вимову буквально

Писемність консервативна.

Вона здатна зберігати форму після того, як усне мовлення вже змінилося.

Так само книжна традиція може використовувати елементи, які не були тотожні повсякденній мові автора.

Тому:

перше написання, яке ми знайшли

не завжди дорівнює:

моменту народження слова.

Слово могло жити в усному мовленні задовго до першого збереженого запису.

Відсутність у пам’ятці теж не доводить відсутності в мові

Це ще одна пастка.

Ми маємо лише частину текстів минулого.

Частина не була записана.

Частина втрачена.

Частина ще не знайдена.

Частина жанрів майже не потрапляла на письмо.

Тому формула:

«найраніше засвідчення — рік N»

означає:

найраніше засвідчення, відоме нам у доступному матеріалі.

А не:

у цей день слово вперше вимовила людина.

Етимологічний словник тому не машина абсолютної істини

У ньому можуть бути:

добре встановлені етимології;

дуже ймовірні;

дискусійні;

кілька альтернативних версій;

слова неясного походження.

Наука цілком може відповісти:

походження остаточно не встановлено.

І це набагато сильніша відповідь, ніж красива вигадка.

«Не знаємо» — повноцінний результат

Це особливо важливо для нашого дослідження української.

Ми не повинні будь-якою ціною знаходити ефектну історію кожному слову.

Якщо джерела дозволяють сказати лише:

можливо;

імовірно;

порівнюють із;

походження неясне,

саме так і треба писати.

Ступінь упевненості — частина наукового факту.

А народна етимологія сама по собі теж цікава

Якщо люди масово переосмислюють незрозуміле слово через знайомі елементи, це вже мовний процес.

Помилкова історична етимологія може впливати на:

вимову;

написання;

форму;

значення;

жарти;

фразеологію;

нові похідні.

Тобто народна етимологія може бути неправильною як реконструкція минулого —

і водночас абсолютно реальною як фактор сучасної мовної зміни.

Це прекрасний парадокс.

Людина може помилятися про минуле слова й цим створити його майбутнє

Мовець бачить незрозумілу форму.

Переосмислює її через знайомі слова.

Новий аналіз поширюється.

Наступне покоління вже будує від нього нові форми.

У результаті історично хибне пояснення стає причиною реальної зміни.

Мова не зобов’язана знати власну етимологію, щоб розвиватися.

І саме тому сучасний носій не є поганим носієм, якщо не знає походження слова

Щоб правильно сказати:

сьогодні,

не треба знати його історію.

Дитина засвоює слово як готову одиницю.

Вона знає, коли його вживати.

Цього достатньо для володіння сучасною мовою.

Етимологія відповідає на інше питання:

як сучасна одиниця стала можливою?

Це знання про історію системи, а не умова щоденної комунікації.

Але для викладача ця різниця критично важлива

Бо дуже легко пояснювати сучасне правило через красиву вигадану історію.

Учневі така історія запам’ятається.

Саме тому вона небезпечна.

Хороше мнемонічне пояснення може бути поганою лінгвістикою.

Тому треба розділяти:

це зручний спосіб запам’ятати

це історичне походження форми.

Не кожна мнемоніка є етимологією.

І Google тут не рятує автоматично

Пошук може знайти тисячу сторінок з однаковою «історією слова».

Але якщо всі вони повторили один популярний допис, кількість результатів нічого не доводить.

Для етимології важливіші:

академічні етимологічні словники;

історичні словники;

датовані пам’ятки;

діалектні матеріали;

фонетичні закономірності;

порівняльно-історичні дослідження.

Тисяча повторів легенди не перетворює її на історичний факт.

Корпус теж відповідає не на всі питання

Корпус чудово показує:

де слово трапляється;

коли;

з якими словами;

у яких формах;

у яких жанрах;

як змінюється частотність.

Але корпусне:

«ось форма в тексті 1850 року»

ще не пояснює її етимології.

Для цього треба пов’язати текстовий факт із ширшою історичною системою.

Отже:

корпус ≠ етимологічний словник.

Як і:

етимологічний словник ≠ корпус.

Інструменти відповідають на різні питання.

Слово може бути старшим за своє сучасне значення

І навпаки.

Стара форма може отримати нове значення.

Нове запозичення може швидко породити ціле словотвірне гніздо.

Давня конструкція може стати новим словом.

Тому історія форми й історія значення мають досліджуватися окремо, а потім зіставлятися.

Це називається історичною семантикою.

«Сьогодні» прекрасно показує всі ці шари

Для сучасного мовця це:

одне слово.

За походженням за ним стоїть давніша конструкція.

У сучасній граматиці це насамперед прислівник.

За певних умов воно субстантивується:

наше сьогодні.

Його буквальна часова зона:

нинішній день.

Його переносна зона:

сучасність.

І все це співіснує в одній маленькій одиниці.

Тобто слово має не одну історію, а кілька

Можна досліджувати:

Історію форми

Як змінювалися звуки й межі компонентів?

Історію граматики

Як словосполучення стало прислівником?

Історію значення

Як «цей день» розширився до «сучасності»?

Історію письма

Як форму записували в різні періоди?

Історію географії

Які варіанти існували в різних регіонах?

Історію контактів

Чи взаємодіяла модель із сусідніми мовами?

І лише сума цих питань наближає нас до реальної біографії слова.

Тому етимологія — це не словесна магія

Не:

розбили слово на красиві шматочки — знайшли істину.

А:

сучасна форма → давні засвідчення → історичні варіанти → регулярні звукові зміни → граматична реконструкція → споріднені форми → семантичний розвиток → ступінь упевненості.

Це значно менш ефектно, ніж вірусний допис.

І значно цікавіше.

Найкраще питання — не «що це слово насправді означає?»

Бо слово насправді означає те, що воно означає в системі конкретної мови конкретного часу.

Краще запитати:

що воно означає сьогодні?

що означало раніше?

які форми засвідчені?

як вони пов’язані?

які зміни треба припустити?

чи регулярні ці зміни?

чи є паралелі?

наскільки впевнена реконструкція?

Тоді замість легенди отримуємо історію.

І звичайне «сьогодні» раптом стає архівом

Ми вимовляємо його за секунду.

Не думаємо про будову.

Не реконструюємо давніх форм.

Не порівнюємо слов’янські мови.

Просто питаємо:

Що робимо сьогодні?

Але слово вже пройшло шлях, довший за життя будь-якого з нас.

Колишня конструкція стала одним словом.

Її внутрішні межі стерлися.

Граматична структура перестала бути прозорою.

Значення розширилося від конкретного дня до сучасності.

І нові покоління отримали все це як звичайне:

сьогодні.

Саме так мова зберігає минуле.

Не обов’язково в стародавньому рукописі.

Іноді воно лежить у слові, яке ми сказали п’ять хвилин тому.

Читайте також

Про те, чому сучасна кодифікація не дорівнює всій історії та системі мови:

«Правопис — це ще не вся українська мова»

Про слово й форму, історію яких не можна звести до сучасної букви:

«„Г“ і „ґ“ — це не просто дві літери»

Про те, чому сучасний статус конструкції не скасовує її історичних засвідчень:

«„Протягом року“ чи „на протязі року“»

Системне вивчення української:

Українська мова — Levitin Language School

Джерела та інструменти для перевірки

Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України — «Словник української мови». Академічна словникова стаття сьогодні фіксує значення нинішнього дня, сучасного часу та субстантивоване вживання слова. Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні

Перевірити слово «сьогодні» в академічному словнику

Ярослав Рудницький. «Етимологічний словник української мови». Двотомне історико-етимологічне видання, опубліковане у Вінніпезі й Оттаві; електронну копію надає «Ізборник». Літопис

Етимологічний словник української мови Я. Рудницького

«Енциклопедія українознавства» — «Етимологія». Короткий академічний опис принципів етимологічного дослідження: історична реконструкція, фонетичні закономірності та зіставлення споріднених мов. Літопис

Стаття «Етимологія»

Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні — словникові статті «вчора» та «завтра». Дають змогу перевірити семантичний перехід від конкретного сусіднього дня до ширших значень минулого й майбутнього. Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні

«Вчора» в академічному словнику
«Завтра» в академічному словнику

Про автора

Тимур Левітін — засновник і директор Levitin Language School, викладач і перекладач. Досліджує українську як систему, у якій сучасне слово може одночасно бути інструментом щоденної комунікації та результатом багатовікових фонетичних, граматичних і семантичних змін.

Матеріал є частиною Language Thinking Laboratory — Україна — відкритого дослідження української мови без наперед установлених меж між сучасністю й історією, літературною нормою, діалектами, живим мовленням та мовними контактами.